Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів: основні положення та необхідність ратифікації в Україні

     

     Парламентська Асамблея Ради Європи у Резолюції №1954 (2013) від
02 жовтня 2013 року закликала всі держави-члени Ради Європи підписати та ратифікувати Конвенцію.

      Від імені України Конвенцію підписано 12 квітня 2018 року.

      Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів укладено 18 червня 2009 року в м. Тромсе.

    Конвенцією визнається широке право громадськості на доступ до офіційних документів з метою забезпечення суспільства джерелом інформації, надання можливості для формування власної думки про стан суспільства та органи державної влади, ефективності роботи і підзвітності органів державної влади, сприяючи, тим самим, зміцненню їх легітимності.

     Відповідно до статті 16 Конвенції вона набирає чинності в перший день місяця, що настає після завершення тримісячного строку від дати, коли 10 держав-членів Ради Європи висловили свою згоду на обов’язковість для них Конвенції відповідно до положень пункту 2.

     Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів (далі – Конвенція) прийнята з урахуванням статті 19 Загальної декларації прав людини; статті 6, 8 і 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; Конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (м.Орхус, 25 червня 1998 року), та Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних від 28 січня 1981 року (ЕТS № 108).

     Конвенція сприяє єдності, результативності, ефективності та підзвітності державних органів, допомагаючи, тим самим, підтвердженню їх легітимності.

     За цією Конвенцією кожна держава-учасниця гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів. Вживає необхідних заходів у своєму національному законодавстві для впровадження положень щодо доступу до офіційних документів, передбачених цією Конвенцією.

     Держава може обмежувати право доступу до офіційних документів. Обмеження повинні бути чітко встановлені у законі, бути необхідними у демократичному суспільстві і бути пропорційними цілям захисту:

          — національної безпеки, оборони та міжнародних відносин;

            — громадської безпеки;

            — попередження, розслідування та судового переслідування кримінальної діяльності;

           — дисциплінарного розслідування;

            — перевірки, контролю та нагляду з боку державних органів;

            — приватного життя та інших законних приватних інтересів;

            — комерційних та інших економічних інтересів;

            — економічної, монетарної політики і політики обмінного курсу держави;

            — рівності сторін у судовому провадженні та ефективного здійснення правосуддя;

         — навколишнього середовища або обговорень всередині державного органу або між такими органами стосовно вивчення питання.

      У доступі до інформації, що міститься в офіційному документі, може бути відмовлено у разі, якщо її розголошення завдасть або ймовірно може завдати шкоди хоча б одному з інтересів, перелічених у пункті 1, якщо тільки відсутній переважаючий суспільний інтерес в оприлюднені такої інформації.

     Заявник щодо офіційного документу не зобов’язаний вказувати підстави для отримання доступу до офіційного документу. Держава-учасниця Конвенції може надати заявникам право залишатися анонімними, окрім випадків, коли розкриття особи є необхідним для опрацювання запиту. Вимоги до запиту не повинні бути більшими, ніж це необхідно для опрацювання запиту. Щодо цього стандарту слід згадати ті вимоги, які встановлені чинним законодавством України, а саме Закону України «Про доступ до публічної інформації».

      Запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу.

      Запити про доступ до офіційних документів розглядаються на рівних засадах.

      Запит про доступ до офіційних документів розглядається невідкладно. Рішення приймається, повідомляється і виконується якомога швидше або в розумний строк, який встановлений заздалегідь.

      У доступі до офіційного документу може бути відмовлено:

            — якщо, незважаючи на сприяння державного органу, запит залишається занадто невизначеним, щоб дозволити ідентифікувати офіційний документ, або

            — якщо запит є явно невиправданим.

      Орган державної влади, який повністю чи частково відмовив у доступі до офіційного документу, повинен обґрунтувати таку відмову. Заявник має право отримати на вимогу письмове обґрунтування такої відмови від державного органу.

      У разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим.

       У разі обмеження доступу до деякої інформації, що міститься в офіційному документі, державний орган повинен, тим не менш, надати доступ до решти інформації, що у ньому міститься. Будь-які пропуски у документі повинні бути чітко позначені. Однак, якщо часткова версія документа вводить в оману або не має сенсу, або покладає явно необґрунтоване навантаження на орган щодо оприлюднення решти документу, у такому доступі може бути відмовлено.

      Державний орган може надати доступ до офіційного документу, вказавши заявнику легкодоступні альтернативні джерела.

      Ознайомлення з офіційними документами у приміщеннях державного органу є безкоштовним. Це не перешкоджає державними органами встановлювати плату за відповідні послуги, що надаються архівами та музеями. За надання копії офіційного документа з заявника може стягуватися збір, який має бути розумним і не перевищувати фактичних витрат на виготовлення копії та доставку документа. Тарифи оплати повинні бути опубліковані.

      Заявник, чий запит про надання офіційного документу було відхилено, прямо чи опосередковано, повністю або частково, повинен мати право доступу до процедури перегляду рішення судом або іншим незалежним та неупередженим органом, утвореним відповідно до закону.

      За своєю власною ініціативою і коли це доцільно, державний орган вживає необхідних заходів для оприлюднення офіційних документів, які знаходяться в його розпорядженні, в інтересах поширення прозорості та ефективності державного управління та заохочення інформованої участі  громадськості у справах, що становлять загальний інтерес.

      Безумовно цей міжнародний документ безумовно є важливим для України. Саме тому у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» розроблено Міністерством юстиції України у відповідності до частини п’ятою статті 9 Закону України «Про міжнародні договори України».

      При ратифікації Конвенції у проекті Закону пропонувалося висловити до статті 1 Конвенції заяву такого змісту: «Відповідно до статті 1 Конвенції Україна заявляє, що визначення поняття «державні органи» також включає в себе органи законодавчої влади щодо їхніх інших функцій; органи судової влади щодо їхніх інших функцій; фізичні чи юридичні особи у тій мірі, в якій вони виконують державні функції або управляють державними коштами відповідно до національного законодавства». Цілями та завданнями проекту Закону України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» є виконання внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання нею чинності. Метою ратифікації Конвенції є висловлення згоди на обов’язковість міжнародного договору та запровадження міжнародних механізмів забезпечення права доступу громадськості до офіційних документів державних органів, а також поглиблення міжнародної співпраці у сфері доступу до інформації.

      Проект Закону було погоджено без зауважень Міністерством інформаційної політики України, Міністерством фінансів України, Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, Українським інститутом національної пам’яті, Державною архівною службою України, Державною судовою адміністрацією України, Службою безпеки України, а також Міністерством закордонних справ України із зауваженням, яке враховано.

      Проте Верховною Радою України 06.09.2018 року не було прийнято вказаний законопроект, що наразі актуалізує питання необхідності здійснення відповідної адвокаційної кампанії з боку професійних правозахисних неурядових організацій.

 

 

Сергій Бізденежний